ГРОМАДСЬКА ДУМКА ПРО СИТУАЦІЮ НАВКОЛО ІРАКУ В УКРАЇНІ, ПОЛЬЩІ ТА США

Повторне соціологічне дослідження ставлення населення України до української миротворчої місії у Республіці Ірак, проведене Центром Соціального Прогнозування у жовтні 2003 року, виявило одну важливу деталь – попри те, що українці цього разу виявилися краще поінформованими щодо самого факту існування української миротворчої місії, це жодним чином не сприяло формуванню чіткої позиції населення з даного питання. Про це свідчить те, що в два рази збільшилася частка тих, хто байдуже ставляться до відправлення українських військових до Іраку – з 5,7% до 11,6%. Кількість і тих, хто „за”, і тих, хто „проти”, зменшилась приблизно на однакову кількість опитаних – приблизно на 3%.

Тобто не відбулося формування принципової позиції населення України з цього питання, оскільки проведене дослідження демонструє інерційність суджень української громадськості в сфері міжнародних відносин, оскільки українці схильні дуже критично оцінювати діяльність свого уряду у будь-якій сфері. Так, 59,7% (40,8% у серпні) опитаних переконані, що відправка військового контингенту до Іраку не сприяє зміцненню міжнародного авторитету України, а частка тих, хто дотримується протилежної думки, зменшилась з 37,6% до 30,4%. А саме міжнародний імідж України зазнав змін, і змін на краще – у впливових друкованих виданнях закордоном (Wall Street Journal, Financial Times, Japan Times, Washington Times, New York Times тощо) з’явилися статті, у яких про Україну говорилося у дуже доброзичливо. Ці позитивні зрушення не були зафіксовані у свідомості громадян як результат чи продовження співробітництва по лінії Україна – США в Іраку. Отже, стають очевидними дві речі – 1) українська влада не змогла переконати громадськість у реальності зовнішньополітичних успіхів України та 2) українське населення і надалі продовжує користуватися стереотипами у формуванні своєї думки щодо міжнародної діяльності України.

Відмінною є ситуація в Польщі – перед війною громадська думка там була категорично проти війни (61% населення), але у травні таких стало лише 37% (тут і далі дані польського Центра досліджень громадської думки). Те ж саме стосується і присутності польських військових в Іраку – в березні аж 75% поляків висловлювалися проти цього, а у вересні лише 53%. Простежується певна тенденція – з плином часу поляки починають прихильніше ставитися як до самої війни, так і до участі польських військ у стабілізаційних силах. Можливо це відбувається тому, що відбулося значне зміцнення міжнародних позицій Польщі – їй було довірено в управління один із секторів Іраку і це привернуло увагу на міжнародній арені. Рівень підтримки зростає можливо також і тому, що простежується зростання віри поляків у здатність своєї країни ефективно працювати в досягненні цілей по відбудові Іраку і налагодженню там нормального життя – все більше людей починають вірити у своїх військових (43% у червні та 53% у вересні), дипломатів (47% і 49%) та організаційні можливості своїх спеціалістів в Іраку (36% і 41%). Також постійно зменшується кількість тих, кому важко визначитися у цьому питанні. Тобто польське суспільство постійно отримує позитивну інформацію про діяльність Польщі в Іраку, а це сприяє формуванню у населення позитивного іміджу країни в іракській операції, а тому з часом підтримка населення буде зростати.

На дещо інших засадах формується громадська думка щодо ситуації навколо Іраку в США. Попри те, що з березня по жовтень можна простежити чітку тенденцію зменшення рівня підтримки населенням США військової операції в Іраку (якщо у квітні 74% населення підтримували військове втручання США у справи Іраку, то в жовтні цей показник знизився до 60% - дані Pew Research Center for the People & the Press) , у будь-якому випадку більшість громадян США продовжують підтримувати політику свого уряду в Іраку. Не зважаючи на постійні втрати серед американських військових від операцій партизанських сил опору в Іраку, населення США вважає, що американські військові мають залишатися в Іраку доти, доки не буде утворений стабільний та функціонуючий іракський уряд. Тут також присутня певна негативна тенденція зниження громадської підтримки, але вона все ще залишається на досить високому рівні – 86% у квітні у порівнянні з 74% у серпні (тут і далі дані Program on International Policy Attitudes).

Одночасно американці демонструють вражаючий рівень необізнаності щодо розвитку подій навколо Іраку. 60% населення поділяє, як мінімум, одне із таких помилкових уявлень:

• були знайдені і представлені докази співробітництва режиму Саддама Хусейна та Аль-Каїди (48% опитаних);

• в Іраку була знайдена зброя масового знищення (22% опитаних);

• світова громадськість підтримала рішення США розпочати війну проти Іраку (25% опитаних).

Серед тих, хто помиляються з усіх трьох питань, 86% підтримують військову операцію. Для контрасту, серед тих американців, котрі не поділяють жодного з цих помилкових уявлень, рівень підтримки війни майже в чотири рази нижчий – лише 23%!

Отже, можна зробити висновок, що підтримка громадськістю США політики своєї країни щодо Іраку базується на помилкових уявленнях цієї громадськості про розвиток ситуації навколо Іраку. Тобто, якби абсолютна більшість населення США не помилялася щодо важливих аспектів іракської війни, то, очевидно, і громадська підтримка політики уряду США всередині країни була б набагато нижчою.

Виникає питання – яким чином у свідомості більшості американських громадян укорінилися ці помилкові уявлення? Ймовірною виглядає така послідовність подій:

• громадськість дуже прагне чогось – у цьому конкретному випадку громадськість США хотіла повернути собі почуття безпеки, яке було втрачено після подій 11 вересня 2001 року;

• громадськості пропонується вирішення даної проблеми – повернути почуття безпеки можна через знищення режиму Саддама Хусейна, який нібито співпрацював із ворогом США №1 Осамою бін Ладеном і який нібито продовжує працювати над програмами створення зброї масового знищення, яка може потрапити до рук терористів і бути застосована проти США;

• телебачення (основне джерело інформації для більшості громадян у будь-якій більш менш розвинутій країні) постійно надає інформацію, яка вказує на те, що нібито кінцеву мету досягнуто або що існує висока ймовірність швидкого досягнення мети або що досягнуто прогресу у досягненні мети. Суттєвий момент на цьому етапі полягає не у представленні відвертої дезінформації, а у маніпулятивному представленні правдивої інформації – інформаційні повідомлення будуються таким чином, аби глядачі самі могли зробити бажані для себе висновки, навіть якщо вони не відповідають дійсності;

• оскільки громадськість США очікує позитивних новин (дуже хоче, аби справдилися її очікування щодо війни в Іраку), то високою є ймовірність поширення такого явища як когнітивний дисонанс – населення підсвідомо ігнорує інформацію, яка суперечить його сподіванням і переконанням, і активно шукає доказів та свідчень своєї правоти.

Узагальнюючи, можна сказати, що якщо в США та Польщі громадська думка активно формується (чи маніпулюється), то в Україні ситуація зовсім інша – влада та ЗМІ не зайняли якоїсь активної позиції щодо системного інформування українців про ситуацію з українським миротворчим контингентом в Іраку. Недостатньо просто повідомити, що він існує і виконує якісь там функції. Слід зацікавити населення, змусити його співпереживати, дати йому привід для гордості. На жаль, нічого такого не спостерігається в українському інформаційному просторі.